Свиной чехол

Як був собі піп да попаддя, та була в їх одна дочка´. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько їй справив таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зо´рі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає: «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попереду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»

От дочка батькові і гово´рить: «Потривайте,¹ тату, піду за´раз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що їй батько посправляв; а убравшись, прийшла на горо´д та й поставила трьох кукол коло се´бе, а сама посере´дині. От одна кукла й гово´рить: «Розступись, сира земле, щоб красна дівиця пішла у те´бе!» І друга´ те саме гово´рить, і третя те саме; пішли вони під землю; ідуть, ідуть в інше царство, в інше государство, та й увійшли у ліс, а там стоїть хатка на курячій ніжці. Вони думали, думали, що робить, та взяли та під хаткою й сіли; кукли собі сидять, а попівна стала золотом вишивать.

Коли їде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьмиє посади її!» А той взяв да й посадив. Поїхали вони і приїхали додому. Тут він ввів її у хату до своєї матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на їй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на їй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же її, мамо, під піч!»

Тогді була субота, а завтра неділя;² от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень³ кухоль!»⁴ А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив її кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свіня!» Вона побігла да й сидить собі, а він поїхав до церкви. Як тільки він поїхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й стоїть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши її, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.