Морской царь и Василиса Премудрая - Страница 2

От він, дождавшись вечора, кликнув оп’ять зятя да й каже: «Гляди ж, щоб до завтрього зробив мені такий мост, щоб золота палочка да срібна палочка!» От він оп’ять прийшов до жінки, став плакать да й розказав, що йому велів зробить цар. Вона оп’ять каже: «Нічо´го, молись богу да лягай спать», — да за´раз, як тільки він ліг спать; вийшла, як крикне — люди набігли і до світа усе зробили. Цар оп’ять рано встав, побачив, що усе пороблено, призвав на´ вечір зятя да й каже: «Гляди, щоб ти мені до світа зробив цілий дворець, да такий хороший, що ні у кого луччого нема». Він оп’ять прийшов додому і заплакав да і став говорить жінці, що йому велів цар. Вона положила його спать, а сама вийшла да крикнула — люди збіглись; вона їм пригказала, щоб до світа усе було готово, і люди усе то поробили. Тоді цар побачив, що у його зять такий, — що йому ні прикажеш, усе зробить! Більше уже нічо´го не заставляв його робить і став його пускать гулять по саду.

От він раз пішов у сад да зійшов на могилку;⁴ коли дивиться, а у його батька по двору бігають дітки; він догадався, що то його братики, заплакав да й пішов до жінки. Вона і пита його: «Чого ти плачеш?» — «Як же мені не плакать? У мого батька так весело, усі братики по двору ходять; я іще дивився із тієї могилки, що у саду´». Вона йому і каже: «Не плач! Ми утечем до твого батька», — да тричі плюнула у хаті, щоб за її стала слюна говорить. І пошли вони… На другий день батько ждав, ждав, щоб вони прийшли снідать, а вони не йдуть; пішов сам кликать, став під дверми да-й кличе, а слюна і говорить: «Постойте, за´раз прийду!» Він подождав, да оп’ять кличе; слюна оп’ять каже, що прийду. Тоді вже він розсердився і велів двері разломать; коли дивиться, аж ніко´го немає, то так розсердився, що велів разом верхових послать на всі конці.

А царевич з жінкою далеко вже стали! Тільки вона лягла на землю да й слуха, аж погоня уже близько; от і каже йому: «Будь ти дяк, а я буду церква; да як буде тебе хто питать, чи не бачив ти якого чоловіка і з жінкою, — ти нічо´го не гово´р, а усе читай». От ве´рховень прибіг, увійшов у церков, побачив дяка да й каже: «Чи ти не бачив якого чоловіка з жінкою?» А дяк усе читає; він плюнув да й поїхав назад.

Тоді вони оп’ять пішли, а одійшовши далеко, царевна оп’ять лягла послухать: чи не їдуть за ними? Чує, що погоня уже близько. Вона каже Івану-царевичу: «Будь же ти пастух, а я буду свинею, і як тебе хто буде питать, чи бачив ти яких людей, — ти кажи тільки: я свиню пасу, а більше нічо´го не говор». Так і зробили. Ве´рховень приїхав, розпитував, а як не допитався нічо´го — плюнув да й поїхав назад.

Тоді вони оп’ять пішли, а одійшовши, стали слухать, не їдуть лі за ними? Тільки чують, аж сам цар їде. От вона і каже: «Тепер же будь ти окунь, а я буду річкою». Так і зробили. Батька приїхав, побачив, що вже нічо´го не можна зробить, розсердився і сказав: «Щоб же ти була річкою три годи!» — да і вернувсь додому.

Тоді вже річка і стала говорить своєму мужу: «Іди ж ти додому; там застанеш у себе багато і сестер і братів, да хоть як вони будуть просить, щоб ти їх поцілував — ти не цілуй, а то за´раз забудеш мене». Той так і зробив, прийшов додому, да тільки поціловався з батьком і з матір’ю, а більше ні з ким, як його ні просили. Уже проходив і третій год, як раз він і забув заперти´ тію хату, де ночував; а к йому і вбігла одна сестра да побачила, що він спить, підійшла тихесенько да й поціловала. Так він як проснувся, то вже і не згадав про свою жінку; а через місяць його посватали да і стали весілля⁵ готовить.