Лисичка-сестричка и волк

Як була собі лисичка, да й пішла раз до однії баби добувать огню; ввійшла´ у хату да й каже: «Добрий день тобі, бабусю! Дай мені огня». А баба тільки що вийняла із печі пирожок із маком, солодкий, да й положила, щоб він прохолов;¹ а лисичка се і підгледала, да тілько що баба нахилилась² у піч, щоб достать огня, то лисичка зараз ухватила пирожок да і драла³ з хати, да, біжучи, весь мак із його виїла, а туда сміття4 наклала.

Прибігла на поле, аж там пасуть хлопці бичків. Вона і каже їм: «Ей, хлопці! Проміняйте мені бичка-третячка⁵ за маковий пирожок». Тії согласились; так вона їм гово´рить: «Смотріть же, ви не їжте зараз сього пирожка, а тоді уже розломите, як я заведу бичка за могилку; а то ви його ні за що не розломите». Бачите вже — лисичка таки собі була розумна, що хоть кого да обманить. Тії хлопці так і зробили, а лисичка як зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла у ліс да і зробила⁶ собі санки да й їде.

Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Де⁷ се ти узяла собі і бичка і санки?» — «Е! Зробила». — «Підвези ж і мене». — «Е, вовчику! Не можна». — «Мені хоть одну ніжку». — «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». — «Ні, сестричко, не бійся!» — да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». — «Ні, лисичко! Се у мене був орішо´к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче⁸ тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко!⁹ Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». — «Ні, лисичко, се я орішо´к розкусив». — «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». — «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.

Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо!¹⁰ Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась. «Ти, — говорить, — не казав, видно, так, як я тобі веліла!» — «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». — «Да чомусь¹¹ не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», — да і пішла у ліс.

А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в середині, а напускав туда горобців¹² да ще соломою заткнув, поставив бичка, а сам і втік.¹³