|
Сказка про козла и баранаБув собі чоловік та жінка; мали вони козла й барана. «Ох, жінко! — каже чоловік. — Проженемо1 ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб їдять. А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, шоб ви не були у мене і в дворі!» Пошили вони собі торбу, та й пішли. Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а козел сміливий, та не дужий. «Бери, баране, голову, бо ти дужий». — «Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий». Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть — коли горить вогонь. «Ходимо й ми туди! Там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли». Приходять туда, аж то вовки кашу варять: «А, здорові, молодці!» — «А, драстуйте, братці, драстуйте, ще каша не кипить, мясо буде з вас». От тут баран уже злякавсь,2 а козел давно уж злякавсь. Козел і одумавсь: «А подай лишень,3 баране, отую вовчу голову!» От баран і приніс. «Та не цю, а подай більшу!» — каже козел. Баран знов цупить4 ту ж саму. «Та подай ще більшу!» От тут уже вовки злякались; стали вони |
|
Нашли опечатку или несоответствие? Выделите текст, нажмите Shift + Enter и отправьте нам уведомление.
|